Дата и время (пример использования объекта Date)
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
НБУ курс доллара
Качественное и недорогое решение задач по праву na-5-5.ru

Дмитренко Ю.П. Трудове право України, 2009 р.

У зв’язку з цимпраця була визначена обов’язкомвсiх гро-мадян Радянської України (фактично встановлена трудова по-виннiсть).

З прийняттямпершого Кодексу законiв про працю була од-ночасно реалiзована спроба об’єднати всi акти про працю, ви-данi за рiк iснування радянської влади, привести їх у вiдповiд-ну систему. КЗпП 1918 року визначив, що умови працi в дер-жавних установах регламентуються тарифними положеннями, затвердженими Народним комiсарiатом працi — НКП (ст. 7), а умови працi на всiх пiдприємствах i в усiх господарствах регла-ментуються тарифними положеннями, що розробляються про-фесiйними спiлками за погодженням з керiвниками або власни-ками пiдприємств i господарств, затвердженими НКП (ст. 9). Цi положення по сутi були колективними договорами, однак са-мого термiна «колективний договiр» не було.

Кодекс, крiмвступу i додаткiв, мiстив дев’ять роздiлiв i 137 статей. Названi роздiли регламентували: трудову повин-нiсть; право на застосування працi; порядок надання працi; по-переднє випробування; переведення i звiльнення трудящих; ви-нагорода за працю; робочий час; забезпечення належної проду-ктивностi працi i питання охорони працi. У свою чергу, додатки мiстили правила про порядок встановлення непрацездатностi, порядок видачi допомог трудящим пiд час хвороби, положення про безробiтних i порядок видачi їмдопомог, порядок ведення трудових книжок, а також мiстили вiдомостi про щотижневий вiдпочинок у вихiднi днi.

У роздiлi «Про трудову повиннiсть» передбачався обов’я-зок трудитися для всiх громадян за винятком осiб, що не досяг-ли 16-лiтнього вiку, й осiб, старших за 50 рокiв, а також осiб, що втратили працездатнiсть внаслiдок калiцтва або хвороби. Тру-дова повиннiсть по КЗпП 1918 року означала передусiмобов’я-зок громадян займатися суспiльно корисною працею в будь-якiй формi i адмiнiстративне залучення до виконання певних гро-мадських робiт. У Кодексi (ст. 10) не тiльки закрiплювався обо-в’язок працювати, а й передбачалося право на застосування пра-цi вiдповiдно до спецiальностi i право на винагороду, встанов-лену для конкретного роду роботи1.

1 Пастухов В. П. Радянське трудове право. — К.: Радянська школа, 1989. — С. 38.

КЗпП 1918 року не мiстив спецiального роздiлу про поря-док вирiшення трудових спорiв (вiн з’явився трохи пiзнiше), однак ряд нормрегламентував порядок i умови їх розгляду. Так, наприклад, ст. 40 встановлювала, що на пiдставi постанови вiдпо-вiдного органу i в iнтересах справи працiвник мiг бути переведе-ний на iншу роботу i при цьому за ним зберiгалося право оскар-ження такої постанови до мiсцевого або обласного вiддiлу працi.

При визначеннi розмiру винагороди для кожної групи i ка-тегорiї працiвникiв вiдповiдно до Кодексу повиннi прийматися до уваги: мiра складностi працi, умови, в яких виконувалася ро-бота (ст. 59). Мова, такимчином, йшла про оплату працi вiдпо-вiдно до її кiлькостi та якостi.

Кодекс встановлював тривалiсть нормального робочого ча-су — вiсiмгодин, скорочений робочий час при роботi в нiчний час, порядок надурочних робiт, перерви в роботi, щотижневий вiдпочинок i вiдпочинок в святковi днi, час щорiчних вiдпусток Тривалiсть вiдпусток встановлювалася рiвною двомтижнямза шiсть мiсяцiв роботи i одному мiсяцю — за один рiк роботи.

Великий за змiстом роздiл Кодексу вiдводився охоронi пра-цi. Функцiї з охорони працi покладалися на iнспекцiю працi, на технiчну iнспекцiю i на представникiв санiтарного нагляду. Органи iнспекцiї працi повиннi були здiйснювати контроль за точнимдотриманнямправових нормКодексу, декретiв, iнстру-кцiй i розпоряджень, що регламентують питання охорони працi i здоров’я працюючих. Iнспекторами працi призначалися особи, вибранi радами професiйних спiлок.

Особлива увага придiлялася встановленню трудової дисци-плiни. За рiшеннями колективiв робiтникiв i службовцiв окре-мих пiдприємств вводилися рiзнi види стягнень за порушення режиму робочого часу та невиконання правил внутрiшнього тру-дового розпорядку. Постанови колективiв деяких пiдприємств, направленi на посилення трудової дисциплiни, мiстили також i iншi заходи впливу: позбавлення на певний термiн продоволь-чого пайка, зниження премiї, вирахування iз заробiтної плати, передача розгляду провини дисциплiнарному товариському су-ду, звiльнення i т. д.

Дисциплiнарнi товариськi суди, що створювалися на пiдпри-ємствах, складалися з представникiв органiв управлiння, цент-рального профспiлкового органу i фабричного (заводського, мiс-цевого) комiтету профспiлки. Вони були надiленi великими повноваженнями i могли застосовувати, наприклад, такi заходи, як оголошення догани, тимчасове позбавлення права обрання до керiвних профспiлкових органiв, пониження в посадi термiном до одного мiсяця, направлення на суспiльно необхiднi важкi ро-боти i звiльнення з позбавленнямволi.

Пiсля закiнчення громадянської вiйни головною формою залучення громадян до працi залишалась обов’язкова трудова повиннiсть З введеннямНЕПу вiдчувався поступовий перехiд до договiрних основ в трудових вiдносинах. Приймається цiлий ряд нормативно-правових актiв, якi ставили за мету врегулю-вання трудових вiдносин у нових умовах, органiзацiю працi, її оплату i охорону. Виникла необхiднiсть у розробцi i прийняттi нового кодексу законiв про працю. Проект Кодексу законiв про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексомзаконiв про працю РСФРР у повнiй вiдповiдностi з ним. Цi кодекси навiть в дiю були введенi одночасно — 15 листопада 1922 року.

Кодекс законiв про працю УСРР складався з 17 роздiлiв, якi подiлялися на 192 статтi. Перший роздiл мiстив загальнi поло-ження, другий визначав порядок найму i надання робочої си-ли, третiй встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинностi, четвертий присвячувався колективним договорам, п’ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрiшнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню пра-цi, восьмий — винагородi за працю, дев’ятий — гарантiям i ком-пенсацiям, десятий i одинадцятий роздiли регулювали робочий час i час вiдпочинку, дванадцятий i тринадцятий мiстили норми про учнiвство, працю жiнок i неповнолiтнiх. У чотирнадцятому роздiлi мова йшла про охорону працi, в п’ятнадцятому — про профспiлки та їх органи на пiдприємствах, в установах i госпо-дарствах. Шiстнадцятий роздiл встановлював систему органiв по вирiшенню конфлiктiв i розгляду справ про порушення зако-нiв про працю. Питання соцiального страхування регулювалося останнiм, сiмнадцятим роздiлом.

У статтi 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширю-ються на всiх осiб, якi працюють за наймом i є обов’язковими для всiх пiдприємств, установ i господарств як державних i гро-мадських, так i приватних, а також для всiх осiб, якi застосову-ють найману працю за винагороду. Проголошувалися недiйсни-ми договори i угоди про працю, якi погiршували умови працi в порiвняннi з нормами кодексу (ст. 4). Наймання i надання робочої сили проводилося виключно на основi добровiльної згоди працiвника (ст. 5).

За Кодексомколективний i трудовий договори були основ-ними правовими формами залучення до працi. Розмiр винагоро-ди за працю не мiг бути меншим обов’язкового мiнiмуму опла-ти, встановленого державою для даної категорiї працiвникiв1.

Тривалiсть нормативного робочого дня за Кодексом стано-вила 8 годин. Пiльги були встановленi для неповнолiтнiх i тих, хто працював на пiдземних роботах, i для осiб розумової i кон-торської працi. Для цiєї категорiї працюючих запроваджувався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, не допускалася2.

Кодекс визначав права й обов’язки профспiлок та їх орга-нiв на пiдприємствах, в установах i в господарствах, а також обов’язки адмiнiстрацiй в справi сприяння роботi профспiлок (статтi 151—167). Справи про порушення законiв про працю i всi трудовi спори вирiшувалися або в примусовому порядку (на особливих сесiях народних судiв), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (статтi 168—169). За Кодексомсоцiальне страхування поширювалося на всiх осiб найманої працi, незалежно вiд того на пiдприємствах якої фор-ми власностi вони працюють (ст. 175). Чiтко визначався змiст соцiального страхування (ст. 176).

Кодекс законiв про працю УСРР досить ефективно регу-лював трудовi вiдносини на початковому етапi НЕПу. Але вже з 1924 р. на Україну починають поширюватися загальносоюзнi акти. Жорстка централiзацiя державного управлiння вимагала пiдвищення рiвня трудової дисциплiни. З метою боротьби з по-рушниками трудової дисциплiни приймаються РНК СРСР по-станови «Про заходи щодо змiцнення трудової дисциплiни на державних пiдприємствах» вiд 6 березня 1929 р. i «Про заходи щодо полiпшення виробничого режиму i змiцнення трудової дис-циплiни на пiдприємствах» вiд 5 липня 1929 р. У 1929 р. був вве-дений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперерв-но дiючих пiдприємствах i установах — п’ятиденний, на всiх iн-ших — шестиденний.

1 Маргулис А. Л. Основы советского трудового права: Учебное посо-
бие. — М.: Медицина, 1982. — С. 53.

2 Пастухов В. П. Зазнач. праця. — С. 41.

 

 

Рейтинг@Mail.ru